Нещодавнє дослідження, опубліковане в arXiv.org, викриває нові деталі про утворення деяких супутників Сатурна, зокрема його найбільшого – Титана – та одного з найчудернацькіших, Гіперіона. Вчені припускають, що їх сучасні орбіти і форми можуть бути наслідками масштабного зіткнення, яке відбулося приблизно 400 мільйонів років тому.
На думку дослідників, катастрофічна колізія між Титаном та одним із загиблих супутників могла створити Гіперіон, який виглядає як дивна губка в космосі. Ця подія, ймовірно, змусила систему Сатурна втрапити в хаос, в результаті чого могли утворитися його кільця.
Ця теорія розвиває ідею, запропоновану раніше, яка пояснює деякі незрозумілі аспекти системи Сатурна, такі як його ймовірний нахил, молодість кільць і особливі орбітальні зв’язки між деякими супутниками.
Науковці давно цікавилися відносинами Сатурна і Нептуна, вважаючи, що у них існує резонанс обертання осі, який, проте, виявився не таким простим. Місія Cassini демонструє, що ці планети слідкують за незграбними коливаннями, що свідчить про те, що їх резонанс був перерваний відносно нещодавно в космічних масштабах.
Ця тривала незграбність, за словами математика Матії Чука з Інституту SETI, свідчить про те, що в зовнішній системі Сатурна сталася серйозна дестабілізація. Вчені вважають, що це сталося внаслідок зіткнення, що змусило Титан змінити взаємний вплив на обертання Сатурна, що в свою чергу призвело до утворення Гіперіона. Подальші пертурбації могли призвести до зіткнень між внутрішніми супутниками, формуючи нові молекули та, можливо, заново створюючи кільця.
Попередні дослідження вже вказували на можливість існування ще одного супутника – Хрісаліса, який міг вплинути на цю дестабілізацію. Однак, за словами Чука, Гіперіон може бути більш безпосереднім доказом цих подій. Вони провели комп’ютерні симуляції, які показали, як такий удар міг призвести до утворення Гіперіона, що котиться в космосі.
З цієї точки зору, може виявитися, що система Сатурна спочатку містила більше супутників, ніж ті, що існують зараз. В результаті впливу Титана можуть виникати нові колізії, які ведуть до повторної збірки молодших супутників або навіть утворення колись відомих природних об’єктів.
Хоча цей підхід викликає критичні зауваження з боку інших вчених, таких як Джек Уїздом, котрий стверджує, що для підтримки цієї концепції потрібно більше досліджень та моделювань. Вони обидва погоджуються, що майбутнє дослідження повинно детальніше вивчити міжпланетні процеси, щоб з’ясувати, яка з теорій є найпевнішею.
На думку Чука, можливо, існує третя варіація нестабільності, в якій комбінації їхніх теорій можуть набувати правильної схеми. Це відкриття надає нові шляхи для розуміння динаміки космосу безпосередньо в нашій сонячній системі.