Незважаючи на простоту ідеї, що розпорошення мікроскопічних часток сірки в атмосфері може зменшити кількість сонячного світла, що досягає Землі, та охолодити планету, нові дослідження виявляють, що такі втручання можуть мати значно більше небажаних наслідків, ніж вважалося раніше. Хоча ця концепція геоінженерії, зокрема ін’єкції сірки в стратосферу, виглядає перспективною, реальний вплив на клімат настільки складний, що передбачити його наслідки вкрай важко.
Прикладом служить виверження вулкана Піначубо на Філіппінах у 1991 році, яке викинуло близько 20 мільйонів тонн сірчистого газу у стратосферу. Це призвело до зниження середньої глобальної температури на приблизно 0,5 градуса за Цельсієм, однак, як зазначають дослідники, ця охолоджуюча дія супроводжувалася серйозними проблемами, такими як збій індійської мусонної системи і викликання посухи в Південній Азії. Така нерівномірність наслідків викликає тривогу у вчених, які працюють у цій галузі.
Фей Мснілл, атмосферний хімік з Колумбійського університету і один із авторів дослідження, наголошує на неймовірній складності геоінженерії. За її словами, “існує ряд можливих сценаріїв, і ми вважаємо, що їх діапазон набагато ширший, ніж це усвідомлювалося раніше”. Складні комп’ютерні моделі допомагають вченим зрозуміти можливі результати, але жодна симуляція не є досконалою, адже реальний світ часто підкидає несподіванки.
Наприклад, якщо частки сірки зберуться навколо екватора, це може порушити глобальні атмосферні циркуляційні патерни, змінюючи розподіл тепла на планеті. У той же час накопичення цих часток полюсами може істотно вплинути на тропічні мусони, ускладнюючи ситуацію. “Не йдеться лише про те, щоб ввести певну кількість сірки у атмосферу — важливо, коли і де це робити”, – зазначає Мснілл.
Ще однією проблемою є реакція сірчаних часток з дощовою водою під час їхнього спаду до Землі, що може призвести до утворення кислотних дощів і шкоди ґрунтам. Дослідники також розглядали альтернативи сірці, але кожен із запропонованих хімічних сполук стикнувся з певними труднощами. Наприклад, науковці обговорювали можливість використання аерозолів, але практичні обмеження значно обмежують здатність ін’єкцій великих обсягів — багато з матеріалів не є надто доступними.
Висновки дослідження виявили, що альтернативи, такі як рутиловий діоксид або кальцій карбонат, хоча й розповсюджені, важко розпорошити через їх здатність до агрегації. Тож, як зазначають дослідники, сірка виглядає більш ефективною альтернативою, хоча й не без ризиків. Дослідження, що пролило світло на ці складнощі, опубліковано в науковому журналі.