slider-1 slider-4

 

Щонайменше від ІІІ століття Церква згадує 29 червня як день мучеництва святих Петра і Павла – день, коли вони знову побачили Обличчя свого Господа і Вчителя. Як засновники Римської Церкви – Матері і Вчительки інших християнських спільнот спричинилися до її розвитку завдяки найбільшому свідченню свого мучеництва у Римі: Петро, якого Господь наш Ісус Христос обрав на фундамент для своєї Церкви і єпископ цього преславного міста, та Павло – Вчитель народів, наставник і приятель першої спільноти, що була заснована в цьому місті (св. Павло VI)

Святий Петро був родом з Витсаїди; батько його звався Йона. А коли Христос Спаситель “...йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей»” (Мт 4, 18-20).

І коли Христос назвав Симона Петром, тобто скалою, – пише святий Григорій Ніський, – з тієї хвилі Він наділив Петра стійкістю, тривкою як скала, і посіяв у його серці зерно тієї благодаті і тієї віри, що зростали в ньому з кожним днем і врешті стали опорою Христової Церкви.

Петро, – каже святий Августин, – як голова Церкви представляє всіх – і сильних, і слабких. На морі своєю вірою він показав, що і ми в змозі так вчинити, якщо Христос нам допомагає, а своїм страхом він виявив усю нашу неміч; і що поміч Божа не покине тих, які знають свою слабкість і визнають її, тобто смиренних”.

Спаситель сказав Петрові, що диявол почне їх спокушати, “та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів” (Лк 22, 32). Ці слова Христа чітко вказують на те, що святий Петро, як найстарший пастир Божого стада і голова Церкви, буде мати владу не лишень над вірними, а й над усіма пастирями Христової Церкви. Св. Петро спізнав свій гріх і заплакав після того, коли тричі відрікся Христа, і Бог прийняв сльози покаяння й простив.

І так-то доброта і милосердя Боже вчинили, що той, хто призначений бути видимим главою Христової Церкви, сам на собі пізнав, яке треба мати милосердя щодо ближніх, з якою любов’ю і добротою треба терпіти помилки інших” (св. Григорій Великий).

Святий Павло, до навернення – Савло, походив з покоління Веніямина. Народився у Тарсі. Батько послав його до Єрусалима, де він виховувався в школі Гамалиїла, шанованого законовчителя. Згодом Савло став фарисеєм.

Він був свідком каменування Стефана і стеріг одяг тих, хто убивав диякона, він чув останню молитву святого первомученика. Навернувся до Христової віри дорогою в Дамаск, коли почув голос з неба «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто Ти, Господи?» А той: «Я – Ісус, що Його ти переслідуєш» (Діян 9,4-5).

Господь покликав св. Павла за допомогою надзвичайних знаків. Гонитель християн, перемінений благодаттю, всі свої сили відтоді присвятить проповідуванню Доброї Новини, трактуючи Христа як щось найважливіше у своєму житті.

До сьогодні святі апостоли Петро і Павло, залишилися, прикладом нетлінної віри, християнської сміливості, вірності обов’язку та сповідуванню любові для усіх християн.

Джерела:

F. Carvajal, Rozmowy z Bogiem, Ząbki: Apostolicum, 1999.

І. Луцик, Житія святих, Львів: Видавництво «Свічадо», 2013.

Опрацювала Софія Сагайдачна