slider-1 slider-4

Святий Мартин народився в місті Тоді, у Тосканії (Італія). Молодий Мартин шукав найбільшої мудрості – Ісуса і прагнув лише Йому служити. Він подався до Рима, де став дияконом, а потім священиком. Двічі був папським нунцієм (послом) при імператорському дворі в Константинополі, а після смерті папи Теодора I (642-649) одноголосно обраний його наступником. Папа Мартин, за порадою святого Максима, скликав у Римі синод, на який прибули 150 єпископів, щоб засудити єресь монофелітів.

Розлючений імператор Констанс ІІ вислав до Рима свого полководця Олімпа, щоб ув’язнити святого Мартина або убити. Олімп прибув до Рима, однак зрозумів, що схопити святого Мартина йому не вдасться. Тоді він підкупив одного молодого безбожника, щоб той підступно вбив святого. У ніч Христового Різдва, коли папа Мартин молився у храмі, злочинець потай, з ножем у руках, наблизився до намісника Христа – глави Церкви.

Коли убивця вже мав вчинити страшний злочин, він раптово осліп. Переляканий Олімп утік з Рима, а невдовзі загинув на Сицилії у війні з сарацинами. Однак імператор Констанс хотів досягти свого: замість Олімпа він вислав до Італії іншого посіпаку, Теодора Каліопу, разом зі своїм слугою, Теодором Пелюрусом, людиною, що була готова на все. За допомогою зради, підступу і військової сили вони ув’язнили святого Мартина. Народ хотів відбити за свого пастиря, та папа сам спротивився цьому. Він хотів страждати за Христа! Багато духовних осіб хотіло їхати з ним, але він дозволив лишень шістьом. У червні 652 р. папу повезли на Сицилію, потім возили по різних островах, а дорогою зневажали його і обходилися з найвищим достойником святої Церкви, як з найостаннішим злочинцем. На острові Наксос його тримали під вартою рік.

Звідти папу повезли до Константинополя, щоб звинуватити в бунті проти імператора і в змові з ворогами держави. 93 дні папа Мартин провів у в’язниці, після чого його поставили перед судом. До суду його мусили занести, бо сам уже не мав сили йти. Викликали підкуплених свідків, вояків, і веліли їм присягати. Тоді папа став просити суддів: “Іменем Божим молю вас, не дозвольте їм присягати, нехай кажуть, що хочуть, та без присяги, а ви робіть зі мною, що хочете, але фальшивою присягою не дозвольте їм погубити свої душі!”

Попри страждання папа не відрікся від осудження монофелітської єресі і за чотири місяці його заслали до Херсонесу, куди прибув 13 травня 655 р. Тут страждав він від холоду і голоду. У Римі всі наче забули про нього. Тяжко там велося святому, якщо він писав з Херсонесу: “Я дякую Богу, що в премудрості своїй дозволяє мені страждати. У цій стороні така нужда, що люди говорять про хліб, але не бачать його. Живемо серед поган, які не мають жодного, навіть природного милосердя. І допомоги нема ніякої. Мене дивує, що всі так залишилися без жодного почуття до мене, що всі мене забули, що їм байдуже живу я чи ні. Однак я за всіх молюся Богові, щоб Він усіх вас тримав у святій вірі. Про моє нужденне і грішне тіло подбає Господь, як буде Йому угодно. Я надіюся на Його милосердя, що вже невдовзі закінчу це життя, а Він дасть мені ласку завжди чинити Його волю!”

Так страждав за правду Христовий намісник. 16 вересня 655 р. він помер, забутий усіма, перенісши тяжкі страждання, однак не позбавлений Божої благодаті. Тіло його поховали в Херсонесі, а Бог прославив святі мощі численними чудами. Опісля їх перевезено до Константинополя, потім до Рима, де спочивають до нині в храмі Сан Мартіно ді Монті.

Джерело: І. Я. Луцик, Житія святих, Львів: Видавництво «Свічадо», 2013.

 Опрацювала Софія Сагайдачна