slider-1 slider-4

У Єгипті, в містечку Комі, у багатій побожній родині прийшов на світ 251 року хлопчик, якого охрестили як Антонія. Добрі батьки бажали виховати сина в правдивій християнській побожності, тому й не пускали до інших дітей, щоб оберегти його від негативного впливу. Він не отримав світської освіти і знав тільки свою рідну, мабуть, арабську мову. Зате під опікою дбайливих батьків зростав малий Антоній у християнських чеснотах, визначався великою здержливістю, послухом і точним виконанням усіх релігійних обов’язків.

Антоній не мав навіть двадцяти років, коли вмерли його батьки і він став спадкоємцем великого майна, а водночас опікуном молодшої сестри та її спадщини. Після смерті батьків, читаючи Євангеліє, його по-особливому торкнулися слова Ісуса Христа: «Якщо хочеш бути досконалим, піди продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходить та йди за Мною» (Мт 19,21).

Ці слова Антоній прийняв як Божий поклик, звернений безпосередньо до нього; тож подарував частину своєї землі своїм сусідам з умовою, що вони сплачуватимуть за нього й сестру всі податки, а решту роздав убогим, залишивши собі з усього маєтку тільки найнеобхідніше для себе та сестри. Коли ж згодом почув у церкві Христові слова: «Не журіться завтрашнім днем», вирішив великодушно зробити ще більшу жертву: сестру помістив у жіночому монастирі, вбогим роздав і решту майна, а сам 272 року замешкав поблизу Коми, де люди на самоті та молитві прагнули бути лише з Богом.

Молитва, читання святих текстів і робота стали тепер єдиним заняттям Антонія, а здобування чеснот – гарячим бажанням його юнацького серця. Незабаром він став досконалим зразком покори, любові до ближніх, витривалості в молитві та інших християнських чеснотах.

Св. Антоній відкинув з відразою усі нечисті спокуси, навіть найпринадніші, коли сатана явився йому у вигляді розкішної жінки. Переможений спокусник мусів залишити св. юнака в спокою.

Живився тільки хлібом з дрібкою солі, пив саму воду. Не їв ніколи до заходу сонця, а деколи приймав поживу тільки раз на три-чотири дні. Спочивав на твердій плетінці або на голій землі. Бажаючи ще більшої самоти, св. Антоній покинув Кому і перейшов на цвинтар, куди інколи ходив один його приятель, що приносив йому трохи хліба. Там диявол поновив свій наступ на Святого, намагався залякати його своїми криками, а одного разу навіть побив його, поранивши аж до крові. Приятель застав його напівмертвим. Св. Антоній говорив до злих духів: «Оце я тут; робіть, що хочете, та знайте, що ніщо не в силі відлучити мене від Христа Господа!» Знов з’явилися спокуси. Тоді явився йому сам Христос. Побачивши Ісуса, св. Антоній промовив:

  • Де ти був, між Боже? Чому ти не прийшов мені на підмогу з самого початку?

А голос відповів:

  • Антонію, я був тут увесь час. Я стояв біля тебе під час твоєї боротьби; за те, що ти так мужньо опирався своїм ворогам, я тебе завжди оберігатиму і прославлю твоє ім’я по всій землі.

Святий Антоній почав хвалити і прославляти Бога, укріплений ще більше словами Христа. Після цього перейшов на східний берег Нілу й замешкав сам ще 20 років, у руїнах старого замку. Близько 305 року заснував свій перший монастир у Фаюм, над рікою Ніл.

Святий Антоній прожив на землі 105 літ. Його життєпис написав св. Атанасій Александрійський, архієпископ.

Джерело: А. Трух, Життя Святих, Видавництво «Місіонер», Львів 1999, с. 99-104

Опрацювала Софія Сагайдачна