slider-1 slider-4

Коли народився Ісус Христос, Палестиною правив цар Ірод Великий, що добився влади з ласки римського імператора. Він був надзвичайно жорстокий правитель, скорий до проливу людської крові. Коли до нього дійшла вістка, що народився «юдейський цар», він вирішив негайно позбутися новонародженого. Цю сумну подію описує св. євангеліст Матей: «Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зі Сходу і спитали: “Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили Його зорю на сході й прийшли Йому поклонитись. Почувши це, цар Ірод стривожився і ввесь Єрусалим з ним». Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. Вони йому сказали: «У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ Ізраїля».

Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли з’явилася зоря, і відіслав їх до Вифлеєма, кажучи: «Ідіть і розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись».

Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю Його, і, впавши ниць, поклонились Йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. І попереджені вві сні до Ірода не завертали, пустились іншою дорогою у край свій» (Мт 2,1-12).

По від’їзді мудреців Божий ангел явився Йосифові і наказав йому тікати з Ісусом та Марією до Єгипту. Йосиф негайно виконав Боже доручення.

«Тоді Ірод, побачивши,що мудреці не прибули до нього, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій окрузі всіх дітей, що мали менше двох років… Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Мт 2,16-18).

Сумно було тоді у Вифлеємі й околиці. Іродові вояки відбирали в матерів хлопчиків і нещадно їх убивали. Тоді «матері христилися слізьми, а діти кров’ю», як казав св. Петро Хризолог. Але дітей, яких вбивали замість Христа і за Христа, св. Августин називає щасливими, тому що «вони є першим квітом мучеників, одержали нагороду вічного життя скоріше, ніж зрозуміли дочасне життя, і на початку життя через мученицьку смерть осягнули вічне життя».

Сьогодні вифлеємські хлопчики втішаються в небі такою самою славою, як і інші святі мученики. Св. Бернард говорить про них: «Якщо спитаєш про заслуги невинних дітей: за що вони увінчані, то спитай Ірода про злочин, за який вони загинули і терпіли. Чи ж Христова любов менша, як Іродова ненависть? То Ірод міг невинних дітей убити, а Христос не може їх нагородити?»

Св. Церква вшановує цих віфлеємських дітей-мучеників окремою літургією принаймні з V сторіччя. Перше похвальне слово на їхню честь виголосив св. Іриней.

Усіх замучених віфлеємських хлопчиків було приблизно двадцять

Джерела:

1. Твіти з Богом. о. др. Мішель Ремері. Видання: Католицький Медіа-Центр; «Свічадо» Львів 2016 р. Б. ст. 274-275.

2. Життя Святих. Андрій Йосафат Григорій Трух. Видавництво отців Василіян «Місіонер». Львів 1999 р. Б. ст.290-291.

Опрацювала Софія Сагайдачна