slider-1 slider-4

 

О першомученику апостоле і перший дияконе, брамо мучеників і славо справедливих, славо Апостолів – ти, стоячи на місці суду, побачив відкрите небо і Божого Сина, який стояв по правиці невидимого Отця. Тому, ясніючи обличчям наче ангел, ти з радістю благав за тих, хто тебе убивав камінням: «Господи, не постав їм цього за гріх!» Випроси тим, хто тебе з любові славить, очищення з гріхів і велике милосердя…

(стихира до св. Стефана)

Походив він з ізраїльського роду. Прийнявши Христову віру, він ділом і словом ревно служив Ісусовій справі та був першим християнином, який віддав своє життя за віру. Про св. Стефана читаємо у євангеліста Луки в Діяннях Апостолів:

«Тими днями, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбало в щоденній службі. Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів, доброї слави, повних Духа мудрості, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова”. Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки… Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І вітали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, але не могли встоїтись супроти мудрості й духа, що ним говорив. Тоді вони підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон» (Діян 6,1-15).

Одержавши від первосвященика дозвіл говорити, Стефан виголосив свою промову, в якій наголосив, що старозавітна святиня й Мойсеїв закон були тимчасовими і після приходу Месії мали дати місце досконалішим установам. На жаль, юдеї не увірували в Месію і відкинули Його (див. Діян 7,51-53)

Первосвященики зібрали натовп, який вивів Стефана за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув» (Діян 7,54-60).

Коли св. Стефан, побитий камінням, віддав Богові свого духа, первосвященики наказали кинути його тіло на здобич звірам і птицям. Коли ж цілу добу звірина навіть не торкнулася тіла мученика, тоді Гамалиїл, вчитель св. Павла, став в обороні честі Христового слуги і заохотив синедріон дозволити побожним християнам забрати вночі Стефанове тіло та похоронити за містом. Св. Єронім зазначає, що в цьому похороні брали участь святі апостоли. Сталося це 35 року по Христі.

Гріб св. Стефана люди помалу забули. Відкрили гріб Лукіян з владикою Єрихона й Севастії аж 415 року. Тоді затряслася земля і рознісся приємний запах. Одужало багато хворих, які там перебували.

Святий Григорій Богослов зазначає, що Стефан «молився за своїх убійників; тією молитвою він приніс Богові більшу жертву, як самою смертю, а саме: самозречення і любов до ворогів».

Джерело: А. Йосафат, Г. Трух, Життя Святих, Видавництво отців Василіян «Місіонер», Львів 1999, с. 285-288.

Опрацювала Софія Сагайдачна