slider-1 slider-4

Якщо кров мучеників – це насіння християнства, то Рим воістину є Вічним Містом, і буде містом християнства до кінця часів, стільки у ньому загинуло учнів Христових.

Спомин Першомучеників Римської Церкви, який відзначається сьогодні (встановлений 1969 року), безпосередньо пов’язаний з такою відомою в історії подією, як спалення Рима за часів Нерона. Навряд чи він насправді сам звелів підпалити місто, але його поведінка була більш ніж дивна: декламувати вірші, театрально загорнувшись у тогу, з лірою в руках, і не давати ніяких розпоряджень, поки пожежа не стихла, – це не поведінка відповідальної людини. Та й пізніше його рішення – оголосити, що в усьому винні християни, аби скерувати обурення погорільців на їх винищення, – радше скидається на якогось сучасного горе-політика, який робить брудні справи руками дурного натовпу, аніж на імператора Римської імперії.

Слово «погром» виникло не так давно, а от явище знане споконвіку. І що стосується християн, то погроми починалися саме з них, з винищення їх цілими домами та сім’ями… Спомин римських першомучеників пов’язаний зі святкуванням урочистості Петра і Павла; у календарі ці люди, чиї імена залишились невідомими (так само як їх число), слідують за первоверховними Апостолами.

Один Господь знає всіх поіменно, а ми з ними познайомимося, як із загубленими братами й сестрами, коли зустрінемося всі у небі – аби лиш туди дістатися! Безліч «сімейних» зв’язків відкриємо там, і кожен матиме те, чого йому бракувало на землі: хто не мав сестер чи братів, або не мав їх як близьких людей; кому не пощастило з тітками, дядьками, племінниками, дідусями… «Ніхто не є самотнім островом». Чому було спалено Рим і винищено тисячі вірних? Історик Тацит пише так: «…не зникала ганебна чутка, й люди вірили, що пожежа відбулася з наказу [кесаря]. Аби її усунути, підставив Нерон винуватців (…) чиї спільноти християнами називалися.

Початок цій назві дав Христос, який за панування Тиберія був засуджений на смерть прокуратором Понтієм Пилатом; а придушений до часу згубний забобон знову вибухнув не тільки в Юдеї, де це зло сталося, але й у столиці. (…) Хапали насамперед тих, хто цю віру визнавав публічно (…) А смерті їм завдавали принизливої, так що, вкриті шкурами диких тварин, вони гинули, роздерті псами або прибиті до хрестів. А як денне світло згасло, то вони горіли, служачи нічними смолоскипами». – А отже, виходячи з запису історика, мешканці Рима чисельно навертались у християнство.

Рим тих часів відзначався пишністю знаті, розбещеною поведінкою, «грецькими звичаями» (тобто содомським гріхом), моральною вседозволеністю, скерованістю на бездумне задоволення, викиданням непотрібних немовлят на смітники… Нічого дивного, що Апостол Йоан писав у своєму Одкровенні про «вавилонську блудницю». Це ж бо ще не був «наш» Рим, який хоч і донині небезпроблемний, та все ж таки став центром Церкви і моральним якорем. Людина створена Богом, і в кожній є Його образ, нехай і спотворений… ті люди вже мали досить усієї розпусти й розбещеності.

Вони ставали християнами, бо це була можливість і самому почутися людиною, а не шматком плоті, й до інших ставитися як до людей, братів і сестер, а не до сексуальних об’єктів. Успіх проповіді про чистоту й гідність був могутній. І зокрема за це їх цькували, як диких звірів. Не дивуймося сьогодні, що світ і надалі нас цькує, коли ми проповідуємо гідність і цінність людини, сім’ї, дітей, важливість чистоти. Молімося до Першомучеників Римської Церкви, які прекрасно розуміють таке становище.

Джерело - http://kmc.in.ua